Category Archives: Особисті кордони

Ми багато говоримо про те, як навчитися говорити «ні», будувати власні кордони, дбати про себе. Але є й інший бік – навички не порушувати чужі кордони. І тут теж буває складно, бо… Ми звикли «бажати добра», ми щиро хочемо допомогти, ми думаємо, що знаємо краще і це наче не про кордони, а про турботу: – […]

Ти наважилась сказати «ні», чесно сказала, як тобі незручно, не пішла на зустріч, яка виснажує, вперше за довгий час обрала себе. І тут почалося: ти стала егоїсткою, раніше ти була іншою, як це – ти не можеш?… Іноді світ не радіє твоїм кордонам. Бо їм було зручно, коли ти мовчала, погоджувалась, навіть якщо не хотіла, […]

Почати – завжди найважче. Бо страх великої втрати завжди стоїть поряд: втратити стосунки, схвалення, «добру» думку про себе. Іноді страх такий сильний, що ми навіть не уявляємо, як це відмовити, не погодитись. «Краще змовчити, так буде спокійніше». Тож починати варто не з чужих людей, а з себе. Замість «Я маю…» – пробувати: «Я хочу чи […]

Чому я почуваюся винною, коли відстоюю свої кордони? Ти нарешті наважуєшся сказати «ні»: не погоджуєшся, не вибачаєшся, не пояснюєш зайвого, робиш щось для себе. І… почуваєшся винною. В ніби правильному рішенні раптом з’являється гіркий присмак. Ти починаєш думати: Але це не про провину, це – тривога. Тіло і розум  ще не звикли до того, що […]

Іноді це гучно: Коли хтось тисне: «Та погодіться вже нарешті» Коли ображається: «Я ж для тебе старався, а ти…» Коли жартує «по-дружньому», а тобі – неприємно. А іноді майже нечутно: Коли ти знову погоджуєшся, хоча всередині все стискається. Коли смієшся, бо «незручно» зіпсувати настрій. Коли сама себе переконуєш: «Та нічого страшного, якось переживу». Порушення кордонів […]

Особисті кордони – це не про те, щоб стати «колючим кактусом» і не про те, щоб відгородитися від світу. Кордони – це моя здатність відчувати: що для мене ОК, а що ні,  де закінчується «Ми» і починається «Я»,  чого я хочу, а чого не готовий терпіти. Іноді здорові кордони – це навіть паузи. Коли замість […]

Я втомився, але продовжую слухати. Мені несмішно, але я посміхаюсь. Не хочу – але погоджуюсь. Знову. Знайоме? Це відчуття, коли всередині щось стискається, а назовні ніби нічого не сталося. Коли розум підказує: «стоп», а рот вимовляє: «добре». Чому нам буває так важко сказати «ні»? Не тому, що ми слабкі. Не тому, що нерішучі, а тому, […]