Почати – завжди найважче. Бо страх великої втрати завжди стоїть поряд: втратити стосунки, схвалення, «добру» думку про себе.
Іноді страх такий сильний, що ми навіть не уявляємо, як це відмовити, не погодитись. «Краще змовчити, так буде спокійніше».
Тож починати варто не з чужих людей, а з себе.
Замість «Я маю…» – пробувати: «Я хочу чи не хочу?»
Замість «А що подумають?» – питати: «А як я себе почуваю?»
Замість того, щоб одразу відповідати – дати собі паузу: «Я подумаю і скажу пізніше».
Кордон – це не завжди про гучне «Ні». Це може бути просто «мені незручно», або «сьогодні я втомлена і залишусь вдома».
Це прості речі:
– виходити з розмов, які виснажують;
– відмовлятися від порад, які не просила;
– не відповідати на повідомлення одразу, якщо не можеш.
Твій перший кордон не з іншими, твій перший кордон – із собою кожного разу, коли ти підтримуєш себе.
Якщо некомфортно або страшно, спробуй задати собі питання: «Що самого страшного може статися, якщо я відмовлю?» Розглянь всім можливі сценарії. Це завжди повертає відчуття, що ти можеш з цим справитися бо взагалі то ні якої катастрофи не відбудеться.