Про тишу, яка більше про віддалення, ніж про спокій
Після сварки може настати тиша. Здається, що все вже вляглось. Ніхто більше не кричить, не доводить. Але всередині не легше. Мовчання в таку мить не завжди про мир, часто про розгубленість, про: «я не знаю», «як до тебе тепер», «мені соромно», «боляче», «страшно знов бути відторгнутим».
Це – стан зависання. Коли не сваримось, але й не поруч.
Як повертатись, коли важко навіть подивитись в очі
Сором, вина, страх відторгнення – все це заважає зробити крок
Іноді хочеться підійти, але щось всередині зупиняє.
- «А раптом він/вона ще сердиться? »
- «А якщо знов почнеться? »
- «А може, мені взагалі не варто… »
Ми тримаємось осторонь не через байдужість, а через вразливість. Іноді дуже стару, ще з тих часів, коли за сваркою не було примирення, а коли «миритися » означало принижуватись або мовчки терпіти. І ця модель, скоріш за все, дісталася над від когось з батьків, коли ми дитиною спостерігали, як вони сваряться.
Маленький крок, який може все змінити
Простий ритуал «повернення » після сварки
У кожної пари може бути свій спосіб повертатися. Нехай це буде щось маленьке, але зрозуміле обом. Наприклад:
- дотик до плеча без слів
- чашка чаю без пояснень
- фраза «скажеш, якщо будеш готовий/готова »
- усмішка, погляд, обійми – ті самі, що «говорять » краще за слова
Це як ключ, яким можна відчинити двері назад – до контакту. І цей ключ точно є в кожній парі і що більше таких ключів, тим менше стін.
І не треба одразу все вирішити
Повернення – це не обов’язково розбір усього по пунктах. Це просто бути поруч. давати одне одному знати: «Я тут. І я не проти знову бути з тобою».
Навіть коли все зависло – не пізно наблизитись. Можна не знати, з чого почати. Але спробувати сказати хоч щось – це вже початок повернення.