Особисті кордони – це не про те, щоб стати «колючим кактусом» і не про те, щоб відгородитися від світу.
Кордони – це моя здатність відчувати: що для мене ОК, а що ні, де закінчується «Ми» і починається «Я», чого я хочу, а чого не готовий терпіти.
- «Я зараз не готова говорити про це»
- «Мені некомфортно, коли ти так жартуєш»
- «Я подумаю і дам відповідь пізніше»
Іноді здорові кордони – це навіть паузи. Коли замість автоматичного «так» я роблю вдих… і тоді є можливість запитати себе: «А чого я справді хочу?» або «А Я справді цього хочу?»
У людини з кордонами є внутрішній дозвіл бути різною: втомленою, мовчазною, рішучою. Не догоджати завжди, не погоджуватись, щоб не розчарувати. І це не про егоїзм, це про повагу і до себе, і до інших. Бо коли я чую Себе, я краще чую і Тебе.
Зверніть увагу, що егоїзм – це коли Я роблю те, що я хочу і Вони можуть робити те, що я хочу.
А здорові кордони – це коли Я роблю те, що я хочу, і Вони можуть робити те, що вони хочуть.
Тобто, якщо Я здатен підтримувати свої кордони, то ніколи не буду порушувати чужі.
І ще: здорові кордони – це процес і не про «раз і назавжди», а про щоденну увагу до себе, до свого тіла, настрою, реакцій. І цю звичку можна напрацьовувати, як будь-яку корисну звичку.
А сьогодні просто запитай себе: а де зараз проходить моя межа?