Як досвід з дитинства «вмикається» у стосунках
У парі ми ніколи не буваємо просто вдвох. З нами ще наші досвіди. Іноді партнери сперечаються про дрібниці, а емоцій – ніби на йдуть війну. І справа не в тому, що хтось занадто чутливий. Просто ця суперечка вже комусь дуже знайома – ще з дитинства.
Коли хтось зривається на крик, другому може ставати нестерпно. Не через сам тон, а тому, що це лунає, як голос із дитинства: батьківський, суворий, безпорадний чи образливий. А мовчання? Воно теж може ранити. Комусь це – простір, щоб висказатися і заспокоїтись. А для когось – страшне повернення в самотнє дитинство, де з ним ніхто не говорив, поки не »вибачешся, виправиш помилку, прибереш …».
Дитячі ролі, які ми приносимо в пару
Як вони запускаються автоматично?
У кожного з нас були свої дитячі «позиції». Хтось вічно мирив батьків. Хтось звикав, що його не слухають, тому говорити марно. А хтось швидко вчився бути зручним, щоб уникати напруги. І от ми виростаємо і в парі ці ролі знову оживають.
– «Чому я завжди маю все лагодити? »
– «Ти знову робиш вигляд, що мене немає. »
– «Тільки я скажу щось важливе – і ти відвертаєшся»
І поки ми цього не помічаємо, здається, що проблема в партнері. Але часто ми реагуємо не лише на нього, а й на стару, знайому ситуацію з минулого.
Як зрозуміти, на кого ти зараз злишся?
І що з цим робити?
Коли емоцій багато, спробуй зупинись і спитати себе:
– Це дійсно про мого партнера чи про щось, що вже колись було?
– Я злюсь як доросла людина чи як та сама дівчинка/хлопчик, яку не чули/не бачили?
– Чи бачу я зараз перед собою партнера чи замість нього ніби стоїть хтось інший?
Ці питання допомагають повернути собі ясність. Бо поки ми плутаємося у минулому нам важко бути поруч тут і зараз.
Якщо помічаєш, що в стосунках болить сильніше, ніж мало би, можливо, це про стару рану, яка досі шукає загоєння. І з цим можна працювати: м’яко, поступово, з повагою до того, що ти вже пережив.