Ти вже не згадуєш, коли востаннє просто була сама. Не з ним, не для нього, не поруч, а просто – сама.
Зранку – «що йому приготувати», увечері – «як у нього справи». Твої бажання кудись зсунулися, як ковдра, якою накрили іншу людину, а себе лишили на краєчку.
У злитті немає драми, немає сварок чи образ. Там просто поступово зникає Я.
Де закінчуюсь Я і починається Ми?
Стосунки – це про «ми». Але коли «ми ковтає я», може з’явитися порожнеча.
Можливо ти кажеш: «Мені все одно, що подивимось – вибирай ти». І це раз, і другий, і десятий.
Ти мовчиш, коли щось не ОК, бо не хочеш зіпсувати настрій.
Ти погоджуєшся, хоча всередині відчуваєш опір. Але не хочеш виглядати «складною».
І це не жертва і не слабкість. Це звичка бути зручною.
Чому так відбувається?
Любов у нас часто = турбота про іншого. Бо в дитинстві нам говорили: «Думай не лише про себе».
Ми не вчилися розрізняти: де компроміс, а де поступка, що ранить.
Ми боїмось: бути відторгненими, якщо скажемо «ні», нас назвуть егоїстичними, ми не будемо потрібними, якщо не будемо зручними.
Як не втратити себе, залишаючись у стосунках
- Починати з дрібниць: «Я хочу сьогодні побути одна», «Я не голодна зараз», «Я не готова відповідати одразу». І це не егоїзм. Це турбота і про себе, і про стосунки, тому що в них має бути хтось живий, а не зручний.
- Повертати собі голос: Що я хочу зараз? Що для мене важливо? Чого я уникаю?
- Давати собі дозвіл бути різною: не завжди лагідною, не завжди усміхненою, не завжди тією, хто все розуміє.
Любов – це не тільки про те, щоб бути разом, а ще й про те, щоб бути собою поруч із кимось.
І якщо ти помічаєш, що губиш себе у стосунках, але не знаєш, з чого почати повертатися – можна досліджувати це разом.
На консультації ми не будемо ламати стосунки, ми будемо шукати тебе в них. Твої бажання, твої «хочу» і «не хочу», твої межі.